Аналіз поеми "Катерина"

Літературний рід

Ліро-епос.

Жанр

Соціально-побутова поема.

Основний мотив

Розповідь про трагічну долю матері-покритки та дитини-безбатченка в тогочасному суспільстві та зображення розбещеності російського офіцерства.

Основні ідеї

Засудження аморальності російського офіцерства, викриття жорстоких законів суспільства, піднесення материнської любові.

Історія написання

Зі спогадів І. Сошенка, записаних М. Чалим, випливає, що поему написано орієнтовно наприкінці 1838 р. — на початку 1839 р. (поетові тоді було лише 24 роки). Шевченко працював над поемою під час спільного проживання з Сошенком на Васильєвському острові у Петербурзі з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р.: «Шевченко то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“…»

«Катерину» вперше було надруковано в «Козбарі» 1840 р.

Присвята

«Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года».

22 квітня 1838 р. – це день звільнення Т. Шевченка з кріпацтва. У цьому звільненні активну участь узяв Василь Жуковський (1783-1852) – видатний російський поет, перекладач, педагог.

Жуковський – один із основоположників романтизму в російській поезії, літературний наставник О. Пушкіна.

Композиційно-стильові особливості

Сюжет становить послідовність сцен, поєднаних авторськими розповідями й численними ліричними відступами, у яких оповідач коментує події, про які йдеться у творі.

Він глибоко співчуває гіркій долі героїні та її сина, виражає власні почуття й думки. Зокрема, оповідач попереджає дівчат, аби ті стереглися чужинців – російських офіцерів, які не поважають українських родинних звичаїв і навіть уважають за своєрідне досягнення обманути, збезчестити дівчину з народу; розмірковує про страшну долю байстрюків (позашлюбних дітей), яких чекає бездомне та голодне життя, сповнене постійних знущань.

Важливу композиційну роль мають описи, пейзажі. Наскрізним у творі є образ шляху.

Літературний напрям

Романтизм.

«Катерина» має низку ознак, властивих романтичній «байронічній» поемі, поширеній у багатьох європейських літературах (її основи заклав видатний англійський поет-романтик Дж. Г. Байрон).

Серед провідних рис «байронічної» поеми:

1. неканонічна форма
2. фрагментарний сюжет
3. поєднання різних часових і просторових планів
4. присутність автора у творі у формі ліричних відступів
5. звернених до читачів і дійових осіб твору. 

Шевченковому творові властиві такі ознаки «байронічної» поеми:

• поєднання різних просторових планів (українське село, Київ, Московщина та ін.);
• різке протиставлення українського та московського світів як «свого» та «чужого»;
• присутність автора у творі у формі постійних звертань до читачів та своєї героїні;
• прийом композиційних «вершин», між якими розгортається сюжет, – основних точок розвитку дії, сповнених глибокого драматизму (розлука з Іваном, вигнання з дому, відмова батька від сина, божевілля й самогубство Катерини, випадкова зустріч батька з сином);
• створення образів людей, що випадають із повсякденного життя, із суспільних зв’язків (образ Катерини)

Теоретичні відомості

Електронна таблиця

Презентація