Характеристика героїв

Персонажі: Катерина, її мати та батько, москаль Іван, Івась – син Катерини та Івана.

Епізодичні персонажі: чумаки, москалі, карбівничий (лісник), старий кобзар.

Катерина

Катерина – сільська дівчина. У поемі немає детального опису зовнішності головної героїні, є лише згадки про її гарні «чорні брови», «карі оченята» та «біле личко». Це типова зовнішність красуні, описаної в українському фольклорі.

За характером Катерина дуже пристрасна, вразлива, імпульсивна. Покохавши москаля Івана, вона забуває про все на світі, зокрема про поради й застереження батьків, не звертає уваги на те, що кажуть про неї односельці.

Її почуття дає їй силу стерпіти всі образи:

За милого, як співати,

Любо й потужити.

Обіцявся чорнобривий,

Коли не загине,

Обіцяв вернутися.

Тойді Катерина

Буде собі московкою,

Забудеться горе;

А поки що, нехай люде

Що хотять говорять.

Через те, що Катерина порушила правила народної моралі (берегти честь до шлюбу та не кохатися з чужинцями), проти неї було налаштоване все село, навіть батьки відцуралися її.

Поет з глибоким співчуттям показує трагедію самотньої та зневаженої дівчини, проти якої весь світ, якій ніде шукати порятунку. Вона досить сильна особистість, що до останнього бореться за своє щастя та щастя дитини.

Навіть за найтяжчих умов Катерина намагається не втрачати власної гідності, наприклад, їй дуже соромно просити милостині в чумаків. Проте її материнська любов є настільки сильною, що вона готова навіть пожертвувати собою й своєю гідністю, стати наймичкою для Івана, аби він лише пожалів свого сина.

Останньою краплею для дівчини стає те, що Іван відмовляється від сина та тікає. Свої останні вчинки (залишення малого Івася в небезпеці на шляху та самогубство) Катерина робить уже з цілком затьмареною від горя свідомістю.

Батьки Катерини

Мати Катерини вкрай важко переживає осуд своєї дочки з боку односельців. У її монолозі, зверненому до доні, відбилися її суперечливі почуття: неможливість чинити спротив суспільній думці (через що вона й виганяє Катерину) та страшний біль через прощання з дочкою:

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю…

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Не меншим є й розпач батька Катерини, що «не дивиться на світ божий», так «тяжко зажурився», проте він є більш стриманим, що проявилося в його небагатослівності під час прощання.

Іван

Російський офіцер Іван – однозначно негативний персонаж. Автор не описує його зовнішності, є лише згадка про те, що він був чорнявий, мав карі очі.

Іван – дуже жорстока, бездушна людина. Він збезчестив довірливу дівчину, пообіцяв одружитися після повернення з походу, та порушив обіцянку. Зустрівши Катерину, що шукала його, удавав, що не впізнав її, не пожалів і свого сина й відмовився від нього.

Івась

Образом малого Івася показано тяжку долю байстрюків у суспільстві того часу:

А тому, тому на світі,

Що йому зосталось,

Кого батько і не бачив,

Мати одцуралась?

Що зосталось байстрюкові:

Хто з ним заговорить?

Ні родини, ні хатини;

Шляхи, піски, горе…

Панське личко, чорні брови…

Нащо?...