Екранізація поеми "Катерина"

«…Казка про Катерину» — український ігровий короткометражний фільм молодої української режисерки, членкині творчого об'єднання молодих українських кінематографістів «Вільні» Наталі Ноєнко за мотивами поеми  Тараса Шевченка "Катерина". Тривалість — 20 хвилин.

Прем'єра та покази

Прем'єра фільму відбулася 9 жовтня 2014 року в Будинку кіно (м. Київ) в рамках проєкту «Презентація українських кіношкіл». Студія «ВІАТЕЛ» і Інститут екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого представили фільми мистецького об'єднання молодих кінематографістів «ВІЛЬНІ», серед яких і фільм «Казка про Катерину».

26 листопада 2014 року у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого на засіданні бібліотечних Шевченкознавчих студій «Молоді українські кінорежисери до 200-річчя Тараса Шевченка» відбувся показ фільму.

27 грудня 2014 року відбувся показ фільму у кіноклубі  Могилянки.

Травень 2015 року — в  Українському народному домі та Східноєвропейському університеті (Перемишль, Польща).

29 травня 2016 року — на другому Міжнародному фестивалі оповідання «Intermezzo» | Intermezzo Short Story Festival (Вінниця).

13 березня 2019 року фільм показали в  Острозькій академії рамках фестивалю короткометражних фільмів «Доля», який відбувся до 205-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка.

Критика

Голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач про фільм:

Найбільше мені сподобалася стрічка «Як Шевченко шукав роботи» та «Казка про Катерину» — це режисерське відчуття стилю, просто дар Божий.

Сюжет

Історія розгортається в українському селі на початку 19 століття. Одного дня Катерина знайомиться з москалем Іваном. Ні вмовляння матері, ні осуд громади не можуть зупинити Катерину. Одного дня Іван, не кажучи Катерині ані слова, вирушає на війну, а Катерина залишається одна в надії, що її коханий скоро повернеться і вони будуть щасливі.

Виробництво

Авторка сценарія і режисерка — Наталі Ноєнко.

Оператор — Андрій Рагулін.

Звукорежисери — Ярослав Некряч.

Костюми та реквізити — Наталі Ноєнко.

Консультанти по костюмам — Людмила Чорноус, Дар'я Шестакова.

Виробник —  Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. (Київ, 2014 рік).

Фільм знімали в  Національному музеї народної архітектури та побуту "Пирогово"

У ролях 

Оксана Вергелес — Катерина

Сергій Горний — Іван

Ольга Федько — син Івась

Альона Куликовська — мати Катерини

Тарас Денисенко — батько Катерини

Марина Пешко — Горпина

Валерія Сочивець — Василина

Людмила Туєва — тітка Параска

Костянтин Афанасьєв — Мирон

Марсим Авраменко, Арсеній Бортник — друзі Мирона

Андрій Кравченко, Юрій Федько, Віктор Ясний — дядьки на возі

Лідія Миколайчук — баба в церкві

Андрій Рудий — москаль

Музика

У фільмі використана музика  гурту "ДахаБраха": «Весна», «Вальс», «Ягудки».

Аналіз поеми "Катерина"

Літературний рід

Ліро-епос.

Жанр

Соціально-побутова поема.

Основний мотив

Розповідь про трагічну долю матері-покритки та дитини-безбатченка в тогочасному суспільстві та зображення розбещеності російського офіцерства.

Основні ідеї

Засудження аморальності російського офіцерства, викриття жорстоких законів суспільства, піднесення материнської любові.

Історія написання

Зі спогадів І. Сошенка, записаних М. Чалим, випливає, що поему написано орієнтовно наприкінці 1838 р. — на початку 1839 р. (поетові тоді було лише 24 роки). Шевченко працював над поемою під час спільного проживання з Сошенком на Васильєвському острові у Петербурзі з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р.: «Шевченко то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“…»

«Катерину» вперше було надруковано в «Козбарі» 1840 р.

Присвята

«Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года».

22 квітня 1838 р. – це день звільнення Т. Шевченка з кріпацтва. У цьому звільненні активну участь узяв Василь Жуковський (1783-1852) – видатний російський поет, перекладач, педагог.

Жуковський – один із основоположників романтизму в російській поезії, літературний наставник О. Пушкіна.

Композиційно-стильові особливості

Сюжет становить послідовність сцен, поєднаних авторськими розповідями й численними ліричними відступами, у яких оповідач коментує події, про які йдеться у творі.

Він глибоко співчуває гіркій долі героїні та її сина, виражає власні почуття й думки. Зокрема, оповідач попереджає дівчат, аби ті стереглися чужинців – російських офіцерів, які не поважають українських родинних звичаїв і навіть уважають за своєрідне досягнення обманути, збезчестити дівчину з народу; розмірковує про страшну долю байстрюків (позашлюбних дітей), яких чекає бездомне та голодне життя, сповнене постійних знущань.

Важливу композиційну роль мають описи, пейзажі. Наскрізним у творі є образ шляху.

Літературний напрям

Романтизм.

«Катерина» має низку ознак, властивих романтичній «байронічній» поемі, поширеній у багатьох європейських літературах (її основи заклав видатний англійський поет-романтик Дж. Г. Байрон).

Серед провідних рис «байронічної» поеми:

1. неканонічна форма
2. фрагментарний сюжет
3. поєднання різних часових і просторових планів
4. присутність автора у творі у формі ліричних відступів
5. звернених до читачів і дійових осіб твору. 

Шевченковому творові властиві такі ознаки «байронічної» поеми:

• поєднання різних просторових планів (українське село, Київ, Московщина та ін.);
• різке протиставлення українського та московського світів як «свого» та «чужого»;
• присутність автора у творі у формі постійних звертань до читачів та своєї героїні;
• прийом композиційних «вершин», між якими розгортається сюжет, – основних точок розвитку дії, сповнених глибокого драматизму (розлука з Іваном, вигнання з дому, відмова батька від сина, божевілля й самогубство Катерини, випадкова зустріч батька з сином);
• створення образів людей, що випадають із повсякденного життя, із суспільних зв’язків (образ Катерини)

Теоретичні відомості

Електронна таблиця

Презентація

Коротка біографія Тараса Шевченка

                                  

Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 11 років. Його доглядала сестра Катерина.

Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.

В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.

Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.

Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.

Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва.

Незабаром став студентом Академії мистецтв.

Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». У першому виданні було 8 творів.

25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну.

В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.

У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.

31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва.

Навесні 1846 року прибув до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.

Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.

У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.

2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання.

Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.

До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.

10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Чернечій горі (м. Канів).